Павло Глазовий – Едуардик: Вірш

Уже з віку дитячого вийшов Едуардик.
Вже у нього біля вуха виріс бакенбардик,
А над верхньою губою посіялись вуса —
Одна чорна волосина, друга світло-руса.
Едуардику — шістнадцять, значить, по закону
Він дивитися картину може й закордонну,
Де герої безсоромні й шлюхи героїні
Витівають часом штучки, мов коти на сіні,
Де красунька кінозірка, лежачи у ліжку,
Оголяє ненароком аж до спини ніжку,
Де цілуються, аж стогнуть, з жадібним засосом…
В Едуардика ж, даруйте, мокро ще під носом.
Він ще дівчину кохану не тримав за руку,
А йому таку огидну вже несуть «науку»
Ті, що нині на екрани пруть кіноромани,
Від яких почервоніли б навіть павіани.