У Матвія Гризуна двір є і садиба.
Він по дворищу своїм, мов куркулик, диба.
Очі жиром запливли, потонули в салі.
Тільки й бачить власний тин і нічого далі.
Уночі він задріма на якусь хвилину,
Сниться: злодіїв табун лізе по малину,
А собака спить собі в будці біля сіна…
Прокидається Матвій, будить свого сина.
— Ану, вийди до садка, тричі гавкни, сину,
Бо злодюги обнесуть геть усю малину. —
А синок відповіда: — То даремна праця.
Гавкай ти — старого пса дужче побояться.
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Геніальний кум
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Дивні холоші
(Оцінок ще немає)