Підшукав собі Микита
Дачку невеличку
З добрим садом-випоградом,
З виходом на річку.
Через тиждень «Жигулями»
Прикотив Микита.
Прибули з ним три синочки
І жона Улита.
Як сипнули ті синочки
До старого саду,
Тільки листя похурчало
З груш і винограду.
Господиня тої дачки,
Що робить, не знає.
— Ви ж казали, як наймали,
Що дітей немає…—
Набурмосився Микита:
— Хай їх візьме трясця.
Це, голубонько, не діти,
А якесь нещастя.—
І сказала господиня,
Полічивши збитки:
— Не такий страшний Микита,
Як його Микитки…
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Швидкий жених
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Сміхологія
(Оцінок ще немає)