Лікар бабу лікував, лив їй краплі в очі.
Засліпить її й бере з хати, що захоче.
Так за місяць майже все витаскав з кімнати,
Накінець іще прийшов плату вимагати. —
Я тобі не заплачу,— баба відказала,—
Бо від ліків тих дурних ще сліпіша стала.
Ти мене долікував, іроде, до того,
Що не бачу я тепер в хаті вже нічого.
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Маланці
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Історична паралель
(1 оцінок, середнє: 1,00 із 5)