У Мартина жінка гарна ще й молодша вдвічі.
Раз вона йому сказала, дивлячись у вічі
І поклавши кучеряву на плече голівку:
— Купи мені, Мартиночку, на курорт путівку.—
Мартин губу закопилив і сказав суворо:
— Та ти ж знаєш, що відпустка у мене не скоро.
Такі речі, їй же право, аж слухати чудно.
Тобі ж буде там без мене і скучно, і нудно.
— А я,— каже йому жінка,— щоб нудьгу розвіять,
Буду сидіть біля моря і про тебе мріять.—
Мартин її приголубив: — Ах ти ж моя зоре!
Сиди краще біля мене і думай про море.
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Кругла хата
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Перший лист
(1 оцінок, середнє: 5,00 із 5)