Везли з Криму чумаки повні хури солі.
Сумно рипали вози у широкім полі.
Ой їхали чумаки та пісень співали,
Бо добрячі голоси й підголоски мали.
Хтось затягне-заведе на переднім возі,
І підхоплять ті слова по усій дорозі.
Лиш один чумак мовчав. Звісив з воза ногу
Та й куняв собі, дрімав майже всю дорогу.
І незчувся, як біда сонного спіткала:
На ходу його нога в колесі застряла.
— Ой но-о-га! — від болю він загорлав щосили.
— Ой но-о-га! — всі чумаки хором підхопили
та й замовкли, бо тюхтій, дякуючи богу,
вчасно з колеса устиг висмикнути ногу.
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Мученики
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Не спіши поперед батька
(1 оцінок, середнє: 2,00 із 5)