У природі має місце
Мішанина всяка.
Подружились на подвір’ї
Кіт і злий собака.
Кіт хвалився-вихвалявся:
— Більш не буду нявкать.
Щоб довір’я заслужити,
Буду тільки гавкать.
А коти і кошенята
Занявчали хором:
Рідну мову забувати?
Як тобі не сором?
Це почувши, розлютився,
Розізлився псище
І загнав котяче плем’я на брудне горище:
— Ах, ви ж — кляті паразити!
Я вас наскрізь бачу!
Вам собача не годиться?
Вам давай котячу?
Тож, давайте поміркуєм,
В кого мова краща.
Чи не в того, хто страшніший,
В кого більша паща?
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Віолета
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Мова величава
(2 оцінок, середнє: 4,00 із 5)