Жили собі, поживали Улита й Микита.
Росла у них гарнесенька доня Маргарита.
Раз Микита і Улита з дуру завелися
І до суду розлучатись разом подалися.
Прочитав суддя заяву та й пита в Микити:
— А як же ви збираєтесь дитину ділити?
Пожили б ви ще годочок, хоч не все і гладко.
У вас, може б, народилось до пари дитятко.
Тоді буде й розлучатись легше вам, ніж нині, —
Якраз би вам дісталося обом по дитині. —
А Микита носом крутить:
— Це нам не підходить.
Вона хитра, все заплута: двох близнят народить.
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Не в своїй тарілці
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Орел
(1 оцінок, середнє: 4,00 із 5)