Павло Глазовий – Огірочки: Вірш

Дід умер. Попа бабуся
В хату запросила,
Сама сіла біля діда
Та й заголосила:
— Ой склав же ти свої ручки,
Заплющив же очки…
А ти ж любив огірочки,
Любив огірочки.
А ти ж любив огірочки
До чарки й до їжи,
А ти ж любив огірочки
Солоні і свіжі…

Роздуваючи кадило
В темному куточку,
Піп надувся: — Намолола
Арештантів бочку.
“Огірочки, огірочки…”
Годі уже, досить, —
Баба глянула на нього
Та як заголосить:
— Ой батюшко ріднесенький,
що ж мені казати?
Ой батюшко святесенький,
Як же промовляти?
Ой батюшко вусатенький,
Як же голосити?
Ой батюшко пузатенький,
Про що ж говорити? —
Піп на неї як гарикне, мов з пустої бочки:
— Годі, бабо! Ляпай краще знов про огірочки.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Павло Глазовий – Огірочки":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Павло Глазовий – Огірочки: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.