Павло Глазовий – Псевдоніми: Вірш

Ну й цікаве ж хлопченятко
Росте у сусіда!
От і вчора по вечері
Запитало діда:
— Чом письменники колишні
Псевдоніми мали,
Не своїми іменами
Себе називали? —
Дід сказав: — Та це, онучку,
Не велике диво,
Бо колишні як писали?
Чесно і правдиво.
А поскільки всім відомо,
Що у правді сила,
То поліція за ними
Назирці ходила.
Та коли письменник чесний,
Спробуй упіймати:
Він же книжку надрукує
І не просить плати.
А тепер як щось напише,
Не діждеться часу,
Коли можна за грошима
Почухрати в касу.
А касирам дай, будь ласка,
Прізвище й адресу.
їм до всяких псевдонімів
Мало інтересу.
То й виходить: краще їсти
З медом паляницю,
Ніж покласти з псевдонімом
Зуби на полицю.