Залишила колись Беба
Мужа свого Льову.
Десь полазила півроку
І прилізла знову.
— Прости мене! — на колінах
Благала-просила.
І сказав їй добрий Льова:
— Бебо моя мила!
У тім, що ти десь тинялась,
Вини не знаходжу,
А що назад повернулась —
Простити не можу!
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Грамотна сімейка
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Детектор
(1 оцінок, середнє: 1,00 із 5)