Як у друга у Данила були іменини,
На них Іван не прогавив жодної чарчини.
Довелося ночувати сердезі в Данила.
Данилиха на дивані йому постелила.
Сам Данило ліг на ліжку з кумом Опанасом.
А Данилиха полізла аж на піч з матрацом.
Прокидається Данило точно серед ночі,
А Іван той шалапутний на печі регоче.
— Ти чого то там регочеш? — запитав Івана.
А той каже: — Так я ж сонний упав із дивана.
— То як же ти опинився на печі, чудило?
— Оце якраз, — Іван каже, — мене й розсмішило.
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Шпаргалка
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Що краще стріляє
(Оцінок ще немає)