Узяв собі старий дурень молоду дружину,
Пожив тиждень та й не може розігнути спину.
Поцілує молоденьку, погладить, мов кішку,
Та й лягає спочивати на окремім ліжку.
Жінка шепче: — Мерзнуть ручки, мерзнуть мої ніжки.
Нема кому мене, бідну, погріти хоч трішки.
Раніш було моя мама біля мене ляже,
Приголубить, і зігріє, й казочку розкаже. —
Старий дурень як гарикне: — Годі тобі хникать!
Не піду ж я серед ночі твою маму кликать.
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Страшні знання
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Три сигнали
(1 оцінок, середнє: 5,00 із 5)