Павло Глазовий – Святий музей: Вірш

Двісті літ стояла церква та й музеєм стала,
Щоб публіка по квиточках її оглядала.
Зайшла баба до музею, цілує ікони,
Відважує на всі боки низенькі поклони.
Біля виходу картину вгледіла велику
Й давай на ній цілувати бородиту пику.
А ізбоку хтось промовив:
— Це вже бабі кришка…
Кого ж то ви цілуєте? То ж Распутін Гришка. —
Баба швидко повернулась, глянула лукаво:
— А ти мені не указуй, бо я маю право.
Тепер уже таке врем’я свободне настало,
Що цілує хто де хоче і кого попало.