Осел у прірву лізе.
Погонич – за хвоста!
– Куди ж ото ти прешся? –
Упертого пита.
Осел зі шкури пнеться,
Над прірвою повис.
Погонич не пускає:
– Назад, бодай ти скис!
А потім спересердя
Штовхнув осла того:
– По-твоєму хай буде! –
І відпустив його.
Між добрими і злими
Подібні типи є:
Хоч бий його по лобі,
Він гнутиме своє.
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Третій – не лишній
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Українське сало
(Оцінок ще немає)