Жив колись на світі астроном учений,
У своєму ділі сильно просвіщенний.
Раз він серед ночі вийшов на подвір’я,
Стежив за зірками, розглядав сузір’я.
Пильно задивившись на якусь зірницю,
Полетів учений сторчака в криницю.
У воді холодній стоячи по груди,
Він гукав: — Рятуйте! Витягайте, люди!
Хтось проходив мимо, витяг бідолаху,
Що зубами клацав і тремтів від страху.
Діставав до неба астрономів розум,
А того не бачив, що лежить під носом.
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Брехлива сусідка
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Віщий сон
(Оцінок ще немає)