Захворів один сердега, геть охляв, не їсть, не п’є.
Зевсу, богові своєму, все молитви воздає:
— Ізціли мене, мій боже, я благаю і молю.
Обіцяю гекатомбу — сто биків тобі спалю.
А коли устав на ноги, то спалив не сто биків,
А якихось дешевеньких сотню з м’ясом пиріжків.
Бог наслав йому у гніві віщий сон за той обман,
Ніби десь лежить у ямі повний золота казан.
Підхопився нечестивий, почухрав до казана.
Там розбійники піймали і убили брехуна…
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Верхоглядство
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Гуманний кум
(Оцінок ще немає)