На стіні картина. Рама золота.
Пишуть до султана козаки листа.
Жити цій картині тисячу століть!
Перед нею жевжик згорблений стоїть
І бурчить сердито: — Допотопний стиль.
Час уже відправить все таке в утиль.
Хтось із запорожців в відповідь на це,
Як живий, з картини повернув лице,
Плюнув набік, витер вуса кулаком —
І того нікчему оглушив плювком.
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Експеримент
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Заохочення
(Оцінок ще немає)