Жорі рівно двадцять п’ять.
Всі прожиті даром.
Татко й матінка чомусь
Звуть його Жераром.
І дивується сусід:
— Чи вони не хворі,
Що таке чудне ім’я
Притулили Жорі?
А сусідка молода
Весело цокоче:
— Він же в них жере за трьох,
А робить не хоче…
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Запрошення
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Жених
(Оцінок ще немає)