Із балкона кличе дама в халаті строкатім:
— Гей, до нас іди, точильник! Ми живем на п’ятім.—
Йде по східцях літній майстер, плутає ногами.
Весь упрілий, зупинився під дверима в дами.
Пишна дама на дзвіночок двері відчинила
І штовхнула на парадне сина-здоровила.
— Подивися,— каже,— Ромо, важко як людині
Машинерію залізну витягать на спині.
Тож як будеш так погано вчитися, дурило,
Теж таскатимеш по східцях на плечах точило.
- Наступний вірш → Павло Глазовий – Допитливий син
- Попередній вірш → Павло Глазовий – Кумів реактор
(1 оцінок, середнє: 1,00 із 5)