Дружили ми, а пройдуть літа,
І, може, стрінемось не ті;
Душа, мов пустка неогріта,
Перехолоне у чутті.
Загасне світле чарування,
Насунуть сірі, темні дні…
Та не забудьмо почування,
Що нас єднало до борні!
- Наступний вірш → Павло Грабовський – Доля
- Попередній вірш → Павло Грабовський – Думка тюремна
(Оцінок ще немає)