Куди подінусь я з нудьгою,
Куди подамся від журби,
Робак, роздавлений ногою,
Нікчемна іграшка судьби?
Всім світить сонечко ласкаво,
Всіх гріють промені ясні;
Але те перше наше право
Нам тільки мариться у сні.
І я кляну за катом ката
В моїй невольницькій глуші,
Що. нацькував на брата — брата,
Відкинув душу від душі,
Люд закував в цупкі кайдани,
Позбавив молодість мети;
Кляну… та як загоїть рани,
Де крихту роздиху знайти?
