Квітка, що ногою
Стоптана в пилу;
Гук, що вмер луною,
Пронизавши млу;
Огник серед поля,
Що блиснув і згас,-
Се — та світла доля,
Що втекла від нас.
- Наступний вірш → Павло Грабовський – Золото
- Попередній вірш → Павло Грабовський – Козакові
(Оцінок ще немає)