Людина єсьм… Мене гнітуть слаботи;
Я чую їх, несила ж утекти;
Нікчемні мрії, суєтні турботи
Скули кругом, мов ретязем кати.
Все враз порвать… Нема у грудях влади:
Страшне життя, страшніша вічна тьма;
Не жду я більш ні щастя, ні відради…
Та хто зважа на доводи ума?
Жага взаємин та кохання в серці;
Наново манять блага світові…
Простіть мене, о мученики-мерці,
Простіть мене, о страдники живі!
Стомився я… без сил, на півдороги,
Украй побитий думами, стою;
Молю в людей і ласки, і підмоги…
Як сором стис головоньку мою!
Коли ж і де просвіток я поб,ачу?
Чого ж мені в невольницькій глуші
Ти не послав, о боже, на придачу
Усіх незгід хоть рідної душі?
Людина єсьм… Жага любові в серці;
Як одігнать замани [1] світові?
Простіть мене, о мученики-мерці,
Простіть мене, о страдники живі!
__________________
[1] — 3амана — принада, спокуса.
