Солом’яна стріха, убогі віконця,
Оплетені з вулиці хмелем;
Квіточки, обсипані променем сонця,
Пташки з щебетанням веселим.
До гаю йде полем вузесенька стежка,
Там любо журбу розважати,
А небо блакитне висить, як мережка,
Хрести недалечко від хати.
Під них поскладали нещасну сірому.
Отож вам і всього, здається…
Іду я з роботи голодна додому,
Задзвонять, дим з бовдура в’ється.
День гасне потроху, кругом вечоріє,
На захід зоря погоріла…
Забачивши матір, біжить і радіє
Назустріч дитинонька мила.
В шибках грає світло — всі вікна залиті;
Затоплено піч для вечері;
Тихесенько-тихо на білому світі.
Замкнула я нищечком двері.
За зіркою зірка у хмарі спливає…
Таке все дрібне та звичайне…
Душа, проте, велич якусь відчуває:
Все рідне їй тут, все їй гарне.
