Нудьга без краю, серце гасне;
Сном перекинулась весна,-
Її не знав я… літо красне
В тюрмі за нею промина.
Заліза вічні наді мною…
Гнітить мертвота… сум та сум…
Вагуча пітьма пеленою
Щораз ляга на скутий ум.
Та все любов’ю б’ються груди;
Бажав би віки працювать,
До миру кличучи, щоб люди
Людей спішили розкувать!
