Тихо, наче у могилі;
Замира душа…
Мої думоньки безсилі
Стома заглуша.
Тільки стука дощ у кришу;
Вітер загува,
Зворушає сумну тишу,
Серце надрива.
- Наступний вірш → Павло Грабовський – Стогін
- Попередній вірш → Павло Грабовський – Сучасникові
(Оцінок ще немає)