Ніч панує непроглядна,
Тьма усе заволіка…
О, яка ж ти безвідрадна,
Моя тюрмо, та тяжка!
І в минулому — могили,
І попереду — хрести;
Як-то вельми треба сили
Світлу віру донести.
- Наступний вірш → Павло Грабовський – Він ходив сумний, як нічка
- Попередній вірш → Павло Грабовський – Все – і постать, і убрання
(Оцінок ще немає)