Засмутилась, похилилась
Молода верба…
Прилучилась, одружилась
З козаком журба.
Обсипає верба віти,
Станом поника…
Де незгодоньку подіти?
Давить козака.
Пада листя в бистру воду,
Швидко уплива…
Сиротина ясну вроду
Слізьми облива.
Прийде весна, прийде друга —
Зацвітуть гілля…
Не раз суму зникне смуга;
Усміх загуля.
Та середина давненько
Всушена вербі…
Не дасть вражене серденько
Радоньки собі.
Вмира верба, посихає,
Віджива на мить…
Так серденько: то стихає,
То ще гірш щемить..
