Розкинулося місто між горбами.
Пливе аулом ген аж ген, до небосхилу, —
там металеві дамби й бомби
багряно покололи обрій.
Розкинулося місто: табор:
де гноми перетворюються на титанів.
Де землю взято в металеві дуги,
в залізний крик.
- Наступний вірш → Павло Коломієць – Літня ніч
- Попередній вірш → Павло Коломієць – Манометр
(Оцінок ще немає)