І сталось те, що ще осталось,
Щоб статись чи не статись,
Боялась ти, та перестала
Перед світом боятись.
І був покіс, як шовк м’якенький,
І так блищали роси,
І на постелі зелененькій
І в пишних твоїх косах.
І як потому ми жаліли,
Що схід почав займатись,
І як розстатись не хотіли,
Як час прийшов розстатись.
- Наступний вірш → Павло Савченко – Стерня
- Попередній вірш → Павло Савченко – О білий мармуре жорстоких рук
(Оцінок ще немає)