Надо мною небеса погідні,
Вколо мене зрошена трава.
Щось таке далеке й разом рідне
Хоче пригадати голова.
Де я бачив се бездоння миле,
Сю лагідність і безоблик сей?
Пригадати б, заки чорні крила
Не закрили знов мені очей.
Поможи-бо! Натякни-бо! Брате!
Ти не чуєш! Втім, я, може, й сам.
Це чиїсь… очата, так… очата,
Се очата десь далеко там.
- Наступний вірш → Павло Савченко – Весна
- Попередній вірш → Павло Савченко – Погляд
(Оцінок ще немає)