О білий мармуре жорстоких рук!
О маче уст, ні разу не цілований!
Кладуть знесилений до мук,
Розлукою зхрестований.
Як приторкнуся, пальчики, до вас?
Як пригублюся я до вас, уста червоні?
Поклав тавро своє на мене час,
І я стою на рубіконі.
- Наступний вірш → Павло Савченко – І сталось те, що ще осталось
- Попередній вірш → Павло Савченко – Осінь
(Оцінок ще немає)