Павло Савченко – Осінь: Вірш

Сиві хмари з північного краю,
Журавлів попід хмарами зграї.
Низом жовтого листу танок
Від весільних весняних мелодій,
Тільки спомин солодкий та й годі
Заплітається в лиштву думок.
Отже, далі, зрадливі гусята?
Я минулого милого свята
Не ображу утечею геть.
На покинутім цвинтарі-долі
Сповіщу я пророцтво бадьоре:
Переможе життя, а не смерть.
(З вересня 1912 р., Деркачі)
Я останній усміх зірки,
Переможеної сміхом
Молодого,
Золотого,
Світлочолого дня.
Я тихенький, повний скарги,
Умираючий відгомін,
Цілування
На прощання
Двох закоханих сердець.
Я в якійсь поемі-казці,
З ласки автора якогось,
Необхідний,
З цілим згідний
Елегійний епілог.