Як розвиднилось ураз
В склепі грудневого будня!
Першим снігом тішить нас
Небо грудня.
Тішить душу, бавить зір,
Пестотливо щоки коле,
Замолочує простір
Брудноголий.
Пада сніг, і цілий день
У душі моїй лунає:
Так, буває, цвіт з вишень
Опадає.
Білий цвіт під тиховій
Та при сонячній годині
На далекій, на твоїй
Україні.
- Наступний вірш → Павло Савченко – Вечір
- Попередній вірш → Павло Савченко – Весна
(Оцінок ще немає)