О, як мені, о як мені з тобою бути, жалю мій!
О, як мені тебе, мій кревний, вгамувати!
Якою цяцькою прогнати веред твій,
Якими люлями заколихати?
Невже ця яр, невже ця яр, що скрізь потоком розлилась,
Тебе, моя дитино, більше не втішає,
Краса небес у тихий вечоровий час
Твоїх очей невже не привабляє?
А плюскіт хвиль, а плюскіт хвиль річних, сріблястий і ясний?
А шум борів могучих стоголосий?
Відколи став до всього ти такий глухий,
Яких нових мелодій слух твій просе?
То був лиш сон, то був лиш сон,
ніколи не здійсниться він,
Вгамуйся, серце.
- Наступний вірш → Павло Савченко – Вечір
- Попередній вірш → Павло Савченко – Весна
(Оцінок ще немає)