Послав я в небо свою молитву:
О боже, боже, спини ти кров.
Спини ти зваду, подай пораду,
Поглянь на діти, поглянь — заплач.
І тільки сяли узорозорі:
Хрести, чепіги, волосожар.
І лиш гойдались моря у морі,
А бог десь думав і пив нектар.
Постлав я в небо молитву-скаргу:
О боже, боже, чого ж мовчиш!
Озвись громами, черкни вогнями,
Промов у бурі, що єсть ти, єсть.
І тільки тиші ненатлі очі
Палали злісно в облозі хмар.
І дні минали мов темні ночі,
А бог десь думав і пив нектар.
- Наступний вірш → Павло Тичина – Зоставайся, ніч настала
- Попередній вірш → Павло Тичина – Не вірте, люди, снігу
(Оцінок ще немає)