Ще раз піти на рідне поле,
Бодай на межу доповзти.
І поки б’ється серце кволе,
На наші глянути хрести!
Почути реквієм трембіти,
Яка ховає долю гір,
І над могилами скорбіти
Зі смутком наших рідних зір.
І пити плач загонів ухом,
Горнути скиби до грудей,
І могутніти гордим духом,
Рости в потугу, мов Антей.
Піти і біль села закути
У дзвін тривоги і грози
І з ока людського добути
Алмаз покайної сльози.
Ще раз піти, обняти брата,
Цілунком впитись в рани з пут,
І кривди всі його зібрати
І однести на Божий суд.
