Як побачиш сліпця, що край шляху пристав
І тривожно шукає дороги,
Приступи, розпитай і на путь його справ,
Роз’ясни йому хвилі тривоги.
Глянь — це я. Морщина поорала чоло,
Буйний волос інеєм покрився;
Провалилось життя, мов з водою пішло,
Завчасу я журбою упився.
Із потопу життя я знімав рамена
І благав на колінах підмоги;
Але ти перейшла, мов царівна грізна
І лишила мене край дороги.
Рік за роком минав, я розпучно ридав,
А з сльозами я виплакав очі,
І тепер я охляв, серед шляху пристав,
Серед тучі, і грому, і ночі.
Ти могла мене знять понад земні світи
І вчинить самим Ікаром-богом,
А тепер я сліпцем волочусь без мети,
А мій лан спочиває облогом.
Приступи, подивись і на путь мене справ,
Роз’ясни мені хвилі тривоги!
Я втомився, охляв, серед шляху пристав
І тривожно шукаю дороги.
