В далечінь обійми розпростер
Голубий, аж сонячний Дністер —
Може, голубий, а може, й ні,
Може, так наснилося мені.
Пам’ятаю днину ту сумну,
Пам’ятаю ту страшну війну,
Що тривожно охала в лісах,
Що стогнала в наших голосах.
Як жадалось нам о тій порі,
Аби зникли грози на Дністрі,
Аби зникли-станули, мов дим,
Аби вічно був він голубим.
…Ніби весни, хвилі на ріці —
І твоя рука в моїй руці,
І усмішка лагідна твоя
Променем закоханим сія.
І для нас обійми розпростер
Голубий, аж сонячний Дністер —
Може, голубий, а може, й ні,
Може, так наснилося мені.
- Наступний вірш → Стефанія Семирозум – Вечір над Дністром
- Попередній вірш → Петро Мельник – Позолочений багет
(Оцінок ще немає)