Петро Перебийніс – Дорога Дніпра: Вірш

Пульсує, пружно б’є з долоні предка
тоненьке непомітне джерело.
Це мій Дніпро. Текти йому далеко.
Дніпра вже ціле море натекло.
Хлюпочуть між трави та очерету
струмочки безіменні та річки.
Тече Дніпро між кручами уперто,
розбурханий, нестримний і рвучкий.
Земля, живими соками багата,
Дніпру дарує воду негірку.
Яку ж велику силу треба мати,
щоб наливати вічністю ріку!
А скільки пролилося сліз і крові,
щоб не мілів огром Дніпрових вод,
щоб не розмились береги Дніпрові,
незламні і несхитні, як народ!
Не раз ми піднімали меч розплати,
червона хвиля кликала на прю…
Пульсує джерело, мов серце брата.
Ми всі брати по крові, по Дніпру.
Зламали ми загати ворожнечі,
ніхто Дніпра у нас не одібрав.
Тече Дніпро безмежно, безкінечно.
О, скільки в море витекло Дніпра!
Клекочуть води в гирлі, наче в горлі,
гримить прибій джерел і першослів.
Дніпро з морями теплими говорить,
як мій народ з народами Землі.