Потьомкін тим цариці догодив,
Що до її приїзду над шляхами
Дерева кучеряві посадив
(Звичайно, що селянськими руками).
Цариця все хвалила: — Молодці! —
Не знала, що, як тільки проїжджала,
Виймали із землі дерева ці
І знову на її шляху «саджали».
Очей з дерев цариця не спуска:
Бач, як для неї піддані трудились!
Отож вона й питає в козака:
— Чи приймуться? Як думаєш, прудивус?
— Спасибі, що помітили мене, —
Той відмовля. — Брехать не личить діду:
От тільки екіпаж ваш промайне —
Так приймуться, що не лишиться й сліду!
