Базар вирує. Все тут є —
Миски, труси, обценьки, чоботи.
А дід — корову продає:
Надумав він позбутись клопоту.
Стоїть, а на очах — сльоза:
Жаль розлучаться з худобиною.
Аж гульк: — Почому ж ця коза? —
У себе чує він за спиною.
Оглянувся — стовбичить щось:
Червона пика, чуб до хлястика,
Та ще й од сміху залилось —
Аж гучно щелепами ляскає.
— Коза?! — старого гнів трясе.
Замовк, очима люто водячи. —
Та це ж… породистий осел!
Як не впізнав ти свого родича?
