Козак чи їхав до столиці
Чи лаштувався у похід,
Він жменю рідної землиці
Ховав під устілки чобіт.
Ту землю він тяжкої днини
До рани клав, немов бальзам…
От якось мовив Катеринич*
Послам із Січі — козакам:
— Про вашу знаю я відвагу.
В бою хоробрі ви й міцні.
Одначе дайте-но присягу,
Що ви не зрадите мені.
В одвіт козацькі дипломати
Сказали:
— Клятву даємо
До смерті землю захищати
Ту, на якій ми стоїмо! —
Отак, заткнувши графу пельку,
Всміхались хитро козаки,
Бо душу гріла їм земелька
Із берегів Дніпра-ріки.
_____________________
* Зневажливе прозвисько, дане Потьомкіну народом.
