— Бач, — Омелько розмовля з Мироном, —
Виховать вдалось нам Хомича:
Хто не прийде, він низьким поклоном —
До землі самої! — зустріча.
І говорить ввічливо та чемно.
Не горлає, як колись було.
Віриш, усвідомлювать приємно,
Що критичне слово помогло!
А Мирон на ці слова сміється:
— Поспішати з висновком не слід:
Як же він, сердега, не зігнеться,
Як його скрутив…
радикуліт!
