Пан бундючний кепкував
З козака прилюдно:
— Ти б що-небудь нам збрехав,
Бо страшенно нудно!
— Вибрав час ти, балакун,
Щоб точити ляси!
Ген татари твій табун
Тягнуть на ковбаси!
— Що?! — панок аж підстрибнув,
Аж сяйнули п’яти —
В степ із челяддю чкурнув
Коней визволяти.
Через річку, через яр,
Через оболоні.
Та нема ніде татар.
Всі пасуться коні.
Пан набігався, упрів,
До села вертає.
— Ти, виходить, обдурив? —
Козака питає.
А козак йому: — Свять-свять!
Це хіба омана?
Ти ж просив мене збрехать?
Я й розважив пана!
