Щось журиться козак Непийвода.
Обвисли вуса, посмутнів весь лик.
— Захворів?
— Ет, хвороба — не біда.
Ще гірше сталось! — каже січовик.
— Можливо, десь кресало загубив?
— Ет, мало в нас на Січі залізяк?
— Чи вийшла заміж та, котру любив?
— Ні, гірше, браття! — простогнав козак.
— Образив хтось?
— Січовика? А зась!
У сто раз гірше! — знов відповіла.
— Можливо, з ран відкрилася якась?
— Ще гірше! — запевни Непийвода.
— Що ж може бути гірше? Поясни! —
Козак зітхнув: — Так тяжко на душі,
Оце півдня сидів латав штани,
А роздивився — вийшло, що чужі.
