Даремне ревно нищите мене.
На цій Землі – усі ми діти смерті.
Мене також ця чаша не мине.
То не вбивайте, дайте просто вмерти.
Боя ні з ким не стану на війну.
Як і не буду в когось на причалі.
Я ще сяйну, я ще колись сяйну
у чорнім небі вашої печалі.
- Наступний вірш → Петро Скунць – Тарас
- Попередній вірш → Петро Скунць – Монолог верховинського блукальця
(Оцінок ще немає)