Ми ліпили сніжну бабку,
Поки вечір наступив.
А вночі високу шапку
Й вуса іній наліпив.
Підійшов Омелько-дід,
Усміхнувся:
«Все, як слід:
Шапка, вуса, борода,
Ще й чуприна вигляда.
Гей, хто в хаті, гляньте йдіте,
Мій портрет зліпили діти!»
Вмить зібравсь Омельків рід:
«Справді, з баби вийшов дід!»
- Наступний вірш → Платон Воронько – Квіти
- Попередній вірш → Платон Воронько – Любий Гриць
(Оцінок ще немає)