Гроза п’яніла в бешкеті шаленім,
Шмагала верболозом комиші.
Громових вершників блискучі палаші
Дубам стинали голови зелені.
А скільки злого реготу і шуму!
Земля, здавалось, трісне на шматки.
А скільки над малим поріддям глуму:
Глід, в пасма скручений, ковтав свої голки.
Улігся вітер, одшуміла злива.
Діброва посміхнулася щаслива.
Парчею срібною хизується олива.
Всі голови у нелинів на плечах.
Лиш трухляки гарцюють в бистротечах,
Прямуючи у дровники при печах.
- Наступний вірш → Платон Воронько – Розвідник
- Попередній вірш → Платон Воронько – Зелена рибальська оселя
(Оцінок ще немає)